Резервування – один із напрямів мінімізації ризиків

Економічна нестабільність змушує керівництово банку останнім часом приділяти особливу увагу можливостям оцінки та контролю банківського ризику. Чим вищій ступінь ризику бере на себе банк, тим вищім повинен бути прибуток, на який він може розраховувати. Тому основна задача банківської організації заключається в досягненні оптимального поєднання ризиковості та прибутковості, виконуємих банком операцій. Для ефективного функціонування банків важливо передбачити, зважувати і страхувати можливі ризики. Передусім це стосується ризиків за активними операціями, які тісно взаємопов’язані – один такий ризик тягне за собою цілу низку інших. Велике значення має вибір як методів розрахунку ризиків, так і методів їх мінімізації. Серед основних методів регулювання або зменшення ризиків такі:  систематичний аналіз і постійний контроль за фінансовим станом клієнта банку, його платоспроможністю;  резервування;  страхування ризику;  використання застави;  розподіл ризику у випадку, коли загальна сума кредиту, а відповідно і ризик, розподіляється між кількома банками;  диверсифікація ризиків;  обмеження ризику шляхом дотримання економічних нормативів, які встановлюються Національним банком;  зважування ризиків;  використання плаваючих процентних ставок. Таким чином, ключове завдання кожного банку пов’язано з управлінням ризиками з метою їх мінімізації, один із шляхів якої полягає у створенні резервів. Зараз у роботі комерційних банків України використовуються наступні види та типи резервів: статутний, обов’язковий, страхування вкладів фізичних осіб та компенсацій втрат від активних операцій, який, у свою чергу, поділяється на резерви: - під кредитні операції, - під оперції з цінними паперами; - під дебіторську заборгованість; - резерв подальших витрат, платежів та збитків (див. табл. 2.1).