Вирішення комплексу проблем фінансового забезпечення проходження інноваційних процесів — одна з головних умов приведення в рух всього цілісного регіонального інноваційного механізму.
На сьогоднішній день ні економічна ні законодавча бази не готові забезпечити створення системи фінансування ризикових проектів — основи діяльності суб`єктів інноваційної структури регіону.
Фінансування венчурних проектів суміщене із достатньо відчутною мірою ризику. Так, за статистикою США [24,85], із 100 інноваційних проектів прибуток приносять лише 50, але цей прибуток складає від 200% до 400%, а в деяких випадках — до 1000% річних. Та все ж, вірогідність ризику достатньо висока — 0,5.
Високий ризик венчурного фінансування, доповнений фінасовою та законодавчою нестабільністю є однією з головних причин низької привабливості інноваційного простору України для потенційних інвесторів.
Метою заходів у рамках програми “Інвестор” є створення привабливого інвестиційного клімату в регіоні шляхом підвищення ступеня захисту інвестицій, свободи репатріації прибутків та створення системи фінансових та організаційних преференцій для потенційних інвесторів інноваційних проектів.
В умовах відсутності системи венчурного фінансування, потенційними інвесторами нам бачаться:
1. Держава.
2. Українські юридичні особи.
3. Іноземні юридичні особи.
4. Населення України.
На сьогодні, практично, єдиною формою державної підтримки інноваційних проектів є їх фінансування структурами Державного Інноваційного фонду України (ДІФУ), але це фінансування не є ефективним з причини встановлених достатньо жорстких умов надання безвідсоткових позик. Кредити надаються діючим підприємствам під заставу нерухомості, або під солідні гарантії.
Результатом цього стало те, що у 1995 році Полтавським регіональним відділенням ДІФУ профінансовано 3 регіональних проекти та 9 проектів інших відділень на загальну суму 2,48 млн. грв., що склало 39% надходжень. У 1996 році профінансовано 6 проектів на суму 0,335 млн.грв., що склало лише 21,8% суми надходжень. За підсумками цих двох років до держбюджету вилучено 7,474 млн.грв. невикористаних коштів[23]. Загальні обсяги фінансування науково-технічної діяльності державою приведено у додатку 5.
В той же час практично відсутнє фінансування інноваційних проектів недержавними структурами, в тому числі й комерційними банками з причини довгостроковості таких капіталовкладень та значної міри комерційного ризику.
Населення не приймає участі у вкладанні коштів з причини недосконалості розвитку ринку цінних паперів, так як основною формою участі приватних інвесторів є купіля акцій та інших цінних паперів. З цієї ж причини створюються додаткові труднощі і для участі вітчизняних та іноземних фінансових та промислових структур.
Для забезпечення організації та подальшого ефективного функціонування ринку венчурного капіталу та цілісної системи фінансового забезпечення інноваційної інфраструктури регіону необхідно здійснити ряд організаційно-управлінських програм, які є основою стратегічної програми “Інвестор”.
На наш погляд, релізатором політики державної підтримки венчурних інвестицій у регіоні повинне стати саме відділення ДІФУ після реструктуризації функцій та принципів роботи. Пропонується наділити регіональне відділенню ДІФУ наступними основними функціями:
1. Повне державне фінансування найбільш важливих та перспективних проектів та програм.
2. Часткове державне фінансування проектів та програм.
3. Державне страхування інвестицій.
4. Державне гарантування інвестицій.
5. Управління пакетами цінних паперів інноваційних компаній, що створені за участю держави.
Для зацікавлення інвесторів пропонується надати статус вільної економічної зони територіального типу структурам БІС-ІІІ — технопаркам “Полтава” та “Кременчук”, в межах яких повинні бути створені системи фінансових преференцій, умови вільної репатріації прибутків та стабільність законодавчих умов.
З метою залучення банківського капіталу пропонується встановити ряд фінансових преференцій комерційним банкам на прибутки, отримані в результаті венчурної кредитної діяльності.
Фактично, передбачається три форми участі держави у фінансовому забезпеченні інноваційних проектів:
1. Пряме інвестування.
2. Страхування та гарантії інвестицій.
3. Непряме інвестування за рахунок надання фінансових преференцій.
З метою формування механізмів недержавного фінансування необхідно здійснити державні програми підтримки становлення різного роду інноваційних фондів, бірж, структур організаційного та інформаційного забезпечення функціонування системи венчурного фінансування проектів.
Другою важливою проблемою є фінансове забезпечення діяльності власне інноваційної інфраструктури регіону.
З досвіду країн із розвиненою інноваційною інфраструктурою можна вважати, що її функціонування потребує постійних державних дотацій, так як самі елементи, наприклад, БІС, не здатні забезпечити повну самоокупність. Але певні прибутки для часткового покриття видатків можливі за рахунок:
1. Надання послуг фірмам-нерезидентам БІС у сфері консалтингу, інжинірингу, експертизи, оренди тощо.
2. Надання послуг клієнтам-нерезидентам інформаційними структурами інноваційної системи регіону.
3. Прибутків з вкладених у проекти коштів.
4. Участі у реалізації патентно-ліцензійної продукції.
5. Інші джерела.
Результататами реалізації заходів програми “Інвестор” повинні стати:
1. Збільшення об`ємів притоку капіталу у економіку регіону.
2. Раціоналізація використання коштів ДІФУ.
3. Підвищення рівня ділової активності в регіоні.
4. Збільшення об`ємів надходжень до бюджетних та небюджетних рахунків.
5. Зменшення державних витрат у соціальній сфері за рахунок створення додаткових робочих місць та росту добробуту працюючого населення.
На сьогоднішній день ні економічна ні законодавча бази не готові забезпечити створення системи фінансування ризикових проектів — основи діяльності суб`єктів інноваційної структури регіону.
Фінансування венчурних проектів суміщене із достатньо відчутною мірою ризику. Так, за статистикою США [24,85], із 100 інноваційних проектів прибуток приносять лише 50, але цей прибуток складає від 200% до 400%, а в деяких випадках — до 1000% річних. Та все ж, вірогідність ризику достатньо висока — 0,5.
Високий ризик венчурного фінансування, доповнений фінасовою та законодавчою нестабільністю є однією з головних причин низької привабливості інноваційного простору України для потенційних інвесторів.
Метою заходів у рамках програми “Інвестор” є створення привабливого інвестиційного клімату в регіоні шляхом підвищення ступеня захисту інвестицій, свободи репатріації прибутків та створення системи фінансових та організаційних преференцій для потенційних інвесторів інноваційних проектів.
В умовах відсутності системи венчурного фінансування, потенційними інвесторами нам бачаться:
1. Держава.
2. Українські юридичні особи.
3. Іноземні юридичні особи.
4. Населення України.
На сьогодні, практично, єдиною формою державної підтримки інноваційних проектів є їх фінансування структурами Державного Інноваційного фонду України (ДІФУ), але це фінансування не є ефективним з причини встановлених достатньо жорстких умов надання безвідсоткових позик. Кредити надаються діючим підприємствам під заставу нерухомості, або під солідні гарантії.
Результатом цього стало те, що у 1995 році Полтавським регіональним відділенням ДІФУ профінансовано 3 регіональних проекти та 9 проектів інших відділень на загальну суму 2,48 млн. грв., що склало 39% надходжень. У 1996 році профінансовано 6 проектів на суму 0,335 млн.грв., що склало лише 21,8% суми надходжень. За підсумками цих двох років до держбюджету вилучено 7,474 млн.грв. невикористаних коштів[23]. Загальні обсяги фінансування науково-технічної діяльності державою приведено у додатку 5.
В той же час практично відсутнє фінансування інноваційних проектів недержавними структурами, в тому числі й комерційними банками з причини довгостроковості таких капіталовкладень та значної міри комерційного ризику.
Населення не приймає участі у вкладанні коштів з причини недосконалості розвитку ринку цінних паперів, так як основною формою участі приватних інвесторів є купіля акцій та інших цінних паперів. З цієї ж причини створюються додаткові труднощі і для участі вітчизняних та іноземних фінансових та промислових структур.
Для забезпечення організації та подальшого ефективного функціонування ринку венчурного капіталу та цілісної системи фінансового забезпечення інноваційної інфраструктури регіону необхідно здійснити ряд організаційно-управлінських програм, які є основою стратегічної програми “Інвестор”.
На наш погляд, релізатором політики державної підтримки венчурних інвестицій у регіоні повинне стати саме відділення ДІФУ після реструктуризації функцій та принципів роботи. Пропонується наділити регіональне відділенню ДІФУ наступними основними функціями:
1. Повне державне фінансування найбільш важливих та перспективних проектів та програм.
2. Часткове державне фінансування проектів та програм.
3. Державне страхування інвестицій.
4. Державне гарантування інвестицій.
5. Управління пакетами цінних паперів інноваційних компаній, що створені за участю держави.
Для зацікавлення інвесторів пропонується надати статус вільної економічної зони територіального типу структурам БІС-ІІІ — технопаркам “Полтава” та “Кременчук”, в межах яких повинні бути створені системи фінансових преференцій, умови вільної репатріації прибутків та стабільність законодавчих умов.
З метою залучення банківського капіталу пропонується встановити ряд фінансових преференцій комерційним банкам на прибутки, отримані в результаті венчурної кредитної діяльності.
Фактично, передбачається три форми участі держави у фінансовому забезпеченні інноваційних проектів:
1. Пряме інвестування.
2. Страхування та гарантії інвестицій.
3. Непряме інвестування за рахунок надання фінансових преференцій.
З метою формування механізмів недержавного фінансування необхідно здійснити державні програми підтримки становлення різного роду інноваційних фондів, бірж, структур організаційного та інформаційного забезпечення функціонування системи венчурного фінансування проектів.
Другою важливою проблемою є фінансове забезпечення діяльності власне інноваційної інфраструктури регіону.
З досвіду країн із розвиненою інноваційною інфраструктурою можна вважати, що її функціонування потребує постійних державних дотацій, так як самі елементи, наприклад, БІС, не здатні забезпечити повну самоокупність. Але певні прибутки для часткового покриття видатків можливі за рахунок:
1. Надання послуг фірмам-нерезидентам БІС у сфері консалтингу, інжинірингу, експертизи, оренди тощо.
2. Надання послуг клієнтам-нерезидентам інформаційними структурами інноваційної системи регіону.
3. Прибутків з вкладених у проекти коштів.
4. Участі у реалізації патентно-ліцензійної продукції.
5. Інші джерела.
Результататами реалізації заходів програми “Інвестор” повинні стати:
1. Збільшення об`ємів притоку капіталу у економіку регіону.
2. Раціоналізація використання коштів ДІФУ.
3. Підвищення рівня ділової активності в регіоні.
4. Збільшення об`ємів надходжень до бюджетних та небюджетних рахунків.
5. Зменшення державних витрат у соціальній сфері за рахунок створення додаткових робочих місць та росту добробуту працюючого населення.
0 коммент.:
Отправить комментарий